Про сформований з дитинства ідеал, постійну роботу над собою та вміння залишатися людиною – роздуми випускника-спецпризначенця
| У його випадку все починалося із захоплення героями під час перегляду фільмів. Мужні військовослужбовці, які ризикують власним життям задля встановлення миру. Особливо виділялися безстрашні спецназівці, які зможуть виконати надважкі завдання, долаючи перешкоди, страх та зло задля порятунку людей, а може й навіть світу. Вже тоді в дитячій уяві викарбовувався образ майбутнього ідеалу, який цілком наближається до реальності, коли гвардієць Роман Миколайчук (прізвище та ім’я героя змінено у зв’язку зі специфікою майбутньої діяльності) аналізує своє життя. Невеличке містечко на Київщині, школа, заняття футболом та єдиноборствами. Військовослужбовців у його родині немає, мама вчителька англійської мови. Здається, у Романа з самого початку все було як у звичайного хлопчика, окрім чітко та не по-дитячому окреслених мрій, які поступово проклали сходинки до мотивації пов’язати своє життя з військовою службою. |
«У Національній гвардії України підрозділи спецназу знаходяться на досить високому рівні, що сприяє кар’єрному зростанню. Врахування цього фактору, а також мрія дитинства сприяли тому, що я вирішив опановувати в Академії професію спецназівця, - розповів гвардієць. – Ще перед початком вступу я не мав того рівня фізичного розвитку, яким володію зараз, але за роки навчання переконався, що людина може бути недостатньо фізично розвинутою, але якщо вона знайде час, щоб підвищити фізичну форму, обов’язково досягне своєї цілі. Потрібно пам’ятати, що мотивація – це одна з найважливіших якостей».
Важливим моментом у побудові успішної кар’єри є любов до своєї справи не тільки під час роботи, але й навчання. Роман Миколайчук отримував невичерпне задоволення під час опанування військових дисциплін. З числа найулюбленіших - тактико-спеціальна та десантна підготовка, а також Роману дуже подобалися практичні заняття. Особливу увагу приділяв майбутній лейтенант і фізичній підготовці. Додатково займався у залі рукопашного бою, а також не забував про змішані єдиноборства, біг та кросфіт.
«Для мене справжнє щастя, коли ми виїздили до лісу, де в нас проходили заняття з розвідувальної діяльності. Але, звісно, ніщо не зрівняється з десантною підготовкою. Мені дуже запам’яталися стрибки з парашуту, коли ми виїздили до Олександрії. - поділився враженнями військовослужбовець. - На моєму рахунку 4 стрибки і відчуття від них не передати. Хочеться підвищити цей показник до 100 стрибків. Якщо перейду в підрозділ спецназу, впевнений, що зможу реалізувати свою мрію».
Після отримання офіцерського звання Романа Миколайчука буде направлено на проходження служби до однієї з бригад швидкого реагування Національної гвардії України.
«Мріяв потрапити до цієї бригади із самого початку навчання, радий, що своє майбутнє розпочинаю зі служби саме в цьому підрозділі. Дуже хочу стати командиром групи спецназу, - зазначив Роман. – Розумію, що під час службової діяльності доведеться зіткнутися з низкою складнощів, але за час навчання зрозумів один життєвий урок. У будь-яких ситуаціях потрібно, в першу чергу, залишатися людиною. Людиною, яка буде допомагати колективу, бо без колективу далеко не підеш, особливо в армії».
«Мріяв потрапити до цієї бригади із самого початку навчання, радий, що своє майбутнє розпочинаю зі служби саме в цьому підрозділі. Дуже хочу стати командиром групи спецназу, - зазначив Роман. – Розумію, що під час службової діяльності доведеться зіткнутися з низкою складнощів, але за час навчання зрозумів один життєвий урок. У будь-яких ситуаціях потрібно, в першу чергу, залишатися людиною. Людиною, яка буде допомагати колективу, бо без колективу далеко не підеш, особливо в армії».
Наприкінці нашої розмови Роман Миколайчук замислюється. Мимоволі вдається вловити риси молодого, але мужнього обличчя. Погляд із нотами максималізму, але рішучим бажанням до відкриття омріяного світу. Цей світ із самого початку запрограмований на нелегкі випробовування, притаманні життю справжнього спецпризначенця. Офіцер готовий зустрітися зі складнощами, бо ще від початку перегляду фільмів у дитинстві його серце наповнилося унікальним розумінням життєвої істини: «Не зламаєшся – переможеш».
